Комунальний заклад дошкільної освіти (ясла-садок) № 203 Дніпровської міської ради "Орлятко"








Криза 3 років

8 черв. 2016
Криза 3 років

                                         Криза 3 років

                 Дитячий сміх, дитячий захват – що може бути прекрасніше? Що ще дарує нам стільки розчулення та краси? Хто може нас змусити посміхнутися навіть за найбридкішого самопочуття? Звичайно, діти. Діти у віці 3-х років роблять це з особливим успіхом, адже вони безпосередні, смішні та... примхливі.

 

Здавалося, вже найстрашніше – море пелюшок і повзунків, які треба перепрати та перепрасувати, безсонні ночі біля ліжечка новонародженого маляти – все це закінчилося, дитя підростає. Але пелюшки змінюються зламаними іграшками або предметами користування дорослих, безсонні ночі – божевільними днями. Дитина вередує за кожного приводу, їй не догодиш ні іграшкою, ні тістечком, ні навіть мультфільмом.

 

Що ж відбувається? У психології цей жахливий період життя називають кризою 3-х років вашого монстра. Криза 3-х років належить до найгостріших. І не лише для дитини, але більше для батьків. Дитина некерована, часто впадає в істерику. Поведінка майже не піддається корекції. Дитина начебто вже й говорить і ходить, і їсть самотужки, але батьки не розуміють її так само, як у період, коли вона репетувала через неможливість щось сказати. Батьки просто не в змозі у цей період зрозуміти поведінку своєї дитини.

 

Вікова криза, звичайно, минає, як і будь-яка інша. Але все ж, озброївшись знанням про основні симптоми цієї кризи, ви зможете пережити цей переломний момент набагато легше та спокійніше.

 

Отже, основні симптоми:

Негативізм — на будь-яку вашу пропозицію дитина намагається відповісти словом «ні». Ви кличете їсти – вона відповідає «ні», через півгодини вона вже приходить на кухню, всім своїм видом показуючи, що от зараз вона зголодніла. Це реакція не на зміст пропозиції дорослих, а на те, що вона йде від дорослих. Прагнення зробити навпаки, навіть всупереч власному бажанню.

Упертість — кожен із нас часто зустрічає в магазині дітей, що розриваються від плачу через те, що батьки відмовляються їм купити щось. Ви відразу подумаєте – «яка невихована дитина», а скоріш за все дитині близько 3-х років. Вона наполягає на чомусь не тому, що хоче, а тому, що вона цього зажадала та не відступить від свого початкового рішення.

Норовливість — вона безособова, спрямована проти норм виховання, способу життя, що склався до трьох років. Дитина починає вередувати, крутитися, коли ви дивитеся телевізор або готуєте вечерю, або ще гірше, коли до вас приходять гості.

Свавілля – прагне все робити сама. Вона сама мастить бутерброд, зав’язує шнурки, заправляє постіль. Це пов’язане з першими проявами дорослості дитини. Вона починає розуміти різницю між дітьми та дорослими, та прагне до подібності.

Протест-бунт — дитина в стані війни та конфлікту з навколишніми. Вона грубить бабусі, сперечається з мамою, навіть однолітки не обходять цей протест стороною. Група маленьких «кризовиків» у пісочниці часто сваряться. Не дають грати у свої іграшки та б’ються, агресивно розмахуючи лопатками.

Симптом знецінювання — виявляється в тому, що дитина починає лаятися, дражнити й обзивати батьків. Відмовляється визнати свою неправоту та попросити пробачення за брутальність навіть під загрозою позбавлення шоколаду.

Деспотизм — дитина змушує батьків робити все, що вимагає. Нестримними риданнями, зухвалою поведінкою, примхливістю. Стосовно молодших сестер і братів деспотизм виявляється у формі ревнощів.

 

Така поведінка дитини спричинена становленням особистості, самосвідомості дитини. З’являється її власне «Я», вона починає усвідомлювати себе як особистість, сприймати навколишню дійсність зі своєї власної дзвіниці, через призму своїх уявлень, знань та інтересів. Дитина починає розуміти різницю між «повинен» і «хочу».

 

У дітей починає формуватися воля, яку психологи називають автономією (незалежністю, самостійністю). Діти перестають мати потребу в опіці з боку дорослих і прагнуть робити вибір самостійно. Якщо криза протікає непомітно, це свідчить про затримку в розвитку афективної та вольової сторін особистості. Замість автономії виникають почуття сорому та непевності. Тому в цей період, необхідно дати дитині пройти цю кризу, етап становлення її як самостійного суб’єкта. Батькам не можна обмежувати в цей період прояву незалежності дитини, карати або висміювати всілякі спроби самостійності.

 

Але це не значить, що потрібно перейти в режим уседозволеності, така тактика та поведінка теж є неправильною. Криза затягається, якщо дорослий стоїть на позиції «хочу» (вседозволеність) або «не можна» (заборони). Потрібно знайти золоту середину між цими двома крайностями у взаєминах із дитиною. Головне завдання батьків на цьому етапі пояснити та показати на прикладі значення «можу», допомогти дитині знайти це «можу»: вона має навчитися співвідносити своє «хочу» з «повинен» і «не можна» та на цій основі визначити своє «можу».

 

Вік дуже маленький, і, незважаючи на народження особистості в душі дитини, пояснити їй щось доступно, звичайно важко. Тому варто просто надати дитині сферу діяльності, де б вона могла виявляти самостійність. Ця сфера діяльності – у грі. На цьому етапі дорослішання буде корисна рольова гра з її особливими правилами та нормами, які відбивають соціальні зв’язки, вона й стане для дитини тим «безпечним островом, де вона може розвивати й апробувати свою незалежність, самостійність».

Грайте частіше й будьте терпиміші до своїх любимих трирічних монстрів, і ви не помітите, як вони перетворяться на п’ятирічних малят.